НОВЫЕ СТРАНИЦЫ

Міська санітарно-епідеміологічна станція

Полтава, вул. Івана Мазепи, 57

(0532) 63-40-86

Головне Управління Держсанепідслужби в Полтавській області

Полтавська обл., м. Полтава, вул. Ватутина, 35 а

(0532) 60-62-65, 56-92-18, 2-87-38, 2-87-18

Партнеры

Золотые страницы Херсона

Районы




Посещаемость




Путеводитель





Рекомендуем



Херсон, Золотые страницы

Оржицький район /  Оржицкий район /  Orzhytsia district

Історія району / История района / History of district 

         Оржицький район розташований на південному заході Полтавської області, по річкам Оржиця і Сліпород в лісостеповій зоні. Він межує з Семенівським, Хорольським, Лубенським, Гребінківським районами Полтавської області, Драбівським і Чорнобаївським районами Черкаської області. До його складу входять 2 селищних ради і 19 сільських рад, які об`єднують 52 населених пункти.
   Знахідка кремневого скребка свідчить про заселення людиною цієї території ще з часів неоліту (IV тис. до. н. е). Посуд і різні металеві речі, що було знайдено біля Оржиці, відносяться до періоду бронзи. Ще до початку XX ст. в Оржиці зберігалися сліди давнього городища. В добу Київської Русі виникають поселення Лукомль, Горошин, що входили до складу Переяславських земель. Це були городища, що стояли на рубежі держави, охороняючи її від кочівників.
  В писемних джерелах поселення вперше згадується в XVI ст. Нанесено на карту на початку XVII ст. французьким інженером Г. Бопланом. Назва села “Оржиця” пішла від назви річки.
   Оржицька сотня входила до складу Кропивенського полку. В роки визвольної війни українського народу проти польської шляхти вона воювала під проводом Богдана Хмельницького. В 1658 р.  Оржиця втратила статус сотенного містечка і була включена до Горошинської сотні Лубенського полку. 1669 р. містечко зруйнували і спалили татари.
  В 1729-30 р.р. в Оржиці налічувалося 54 двори. 1734 р. Оржиця разом із Плеховим були віддані сербам Требинським, які згодом переселили своїх підданих у засновану ними слободу Чутівку. До 1763 р. Оржиця була володінням Голуба, яке він продав Сах-новському. В XIX ст. Оржиця поступово збільшується, стає великим центром. Тричі на рік тут проходять ярмарки, на яких торгують хлібом, салом та іншими сільсько-господарськими продуктами. Основну масу населення містечка складають козаки.
В 1745 р. в Оржиці будується Михайлівська церква. Через містечко проходить тракт Хорол-Золотоноша. З 1781-1802 р.р. Оржиця перебуває у складі Хорольського повіту Київського намісництва, в 1796-1802 р.р. входить до складу Малоросійської губернії. З 1802 р. Оржицька земля входить до складу Полтавської губернії.
  В 1872 р. в Оржиці споруджено нову Преображенську церкву. З допомогою земства в кінці XIX - на початку XX ст. відкрито пошту, поштово-телеграфну станцію, прокатну станцію, лікарню, бібліотеку.
  Радянську владу на Оржиччині було проголошено в січні 1918 р. В 1923 р. Оржиця стає районним центром. В грізні роки Великої Вітчизняної війни Оржиччина стала ареною боїв воїнів Південно-Західного фронту за вихід з ворожого оточення. Вогненним кільцем назвали його ті, хто пройшов через те пекло. Про це свідчать братські могили полеглих в боях з німецькими загарбниками, місця, де проходили запеклі сутички з ворогом, реліквії районного історичного музею.
  Місцевість краю багата унікальними природними заповідними територіями. В районі створений єдиний в області Тарасівський ентомологічний заказник місцевого значення, де на площі 3 га охороняються дикі бджоли, джмелі та інші комахи.
    Також визначною пам`яткою є Лукомське городище. Воно датується XI-XIII ст. Розташоване на правому високому березі р. Сула. Місто Лукомль Переяславської землі входило в Посульську оборонну лінію Київ-ської Русі проти половців. Вперше згадується в Іпатіївському літопису 1179 р. у зв`язку з походом руських князів на половців.
  На території Оржицького району є Плеховський гідрологічний заказник площею 500 га. Цей заказник відрізняється різноманітним царством тварин. Пам`яткою садово-паркового мистецтва є Зарізький дендро-парк. Закладений у 1959 р. На площі 7 гектар зростає близько 130 дерев і кущів різних видів і форм: акації, дуби, каштани, липи, бузок п`яти сортів, тополі, плакучі верби, горіх волоський, горіх манчжурський /делеко-східний/, сосни, кремлівська ялина, туя колоновидна, ялівець, шовковиця, клени тощо.
   В районі є також Великоселецький заказник державного значення, а також Оржицький, Тимківський та Яблунівський заказники місцевого значення. Видатними особистостями району є український лікар Гамалія (1749-1830); український поет В. Підпалий (1936-1973); організатор і керівник партизанського руху на Оржиччині, учасник громадянської війни, кавалер 4-х Георгіївських  хрестів П. Дробницький (1883-1920); український письменник і етнограф М. Симонов (1823-1900); український живописець, зас-лужений діяч мистецтв УРСР Д. Безуглий (1914-1977); поет Ю. Андрущенко (1910-1975); доктор медичних наук В. Сукачов; поет М. Дмитренко; кандидат с/г наук І. Рожко.
  Взагалі, Оржиччина надзвичайно багата своєю природою, історичним минулим. Оржицька земля — це хліборобський і козацький край, перлина природи, багата своїм історичним минулим.

  Оржицкий район располагается на юго-западе Полтавской области, по рекам Оржица и Слипород в лесостепной зоне. Он граничит с Семеновским, Хорольским, Лубенским, Гребенковским районами Полтавской области, Драбовским и Чернобаевским районами Черкасской области. В его состав входят 2 поселковых и 19 сельских советов, которые объединяют 52 населенных пункта.
   Находка кремниевого скребка на этой территории свидетельствует о заселении человеком этой территории еще со времен неолита (IV тыс. до. н. э.). Найденные около Оржицы посуда и разные металлические предметы относятся к периоду бронзы. Еще до начала XX в. в  Оржице сберегались следы древнего городища.
  В период Киевской Руси возникают поселения Лукомль, Горошин, которые входили в Переяславские земли. Это были городища, которые стояли на рубеже державы, охраняя ее от кочевников. В письменных источниках поселение впервые упоминается в XVI в. Нанесено на карту в начале XVII в. французским инженером Г. Бопланом. Название села «Оржица» произошло от названия реки.
  Оржицкая сотня входила в состав Кропивенского полка. В годы освободительной войны украинского народа против польской шляхты она воевала под предводительством Б. Хмельницкого. В 1658 г. Оржица утра-тила статус сотенного городка и была включена в состав Горошинской сотни Лубенского полка.
   В 1669 г. городок разрушили и сожгли татары. В 1729-30 г.г. в Оржице насчитывалось 54 двора. В 1734 г. Оржица вместе с Плеховым были отданы сербам Требинским, которые со временем переселили своих подданых в основанную ними слободу Чутовку. До 1763 г. Оржица была владениями Голуба, которое он продал Сахновскому.
  В XIX в. Оржица постепенно увеличивается, становится большим центром. Трижды в год здесь проходят ярмарки, на которых торгуют в основном хлебом, салом и другими сельскохозяйственными продук-тами. Основную масу населения городка составляют казаки.
   В 1745 г. в Оржице строится Михайловская церковь. Через городок проходит тракт Хорол-Золотоноша. С 1781-1802 г.г. Оржица находится в составе Хорольского уезда Киевского наместничества, в 1796-1802 г.г. входит в Малоросийскую губернию. С 1802 г. Оржицкая земля входит в состав  Полтавской губернии.
  В 1872 г. в Оржице строится новая Преображенская церковь. С помощью земства в конце XIX - начале XX в.в. открыта почта, почтовотелеграфная станция, прокатная станция, больница, библиотека.
   Советская власть в Оржицком районе была провозглашена в январе 1918 г. В 1923 г. Оржица становится районным центром. В грозные годы Великой Отечественной войны район стал ареной боевых действий воинов Юго-Западного фронта за выход из вражеского окружения. Огненным кольцом назвали его те, кто прошел через его пекло. Об этом свидетельствуют братские могилы погибших в боях с немецкими оккупантами, места, где проходили жестокие схватки с врагом, реликвии районного исторического музея.
Местность края богата уникальными природными  заповедными территориями. В районе создан единственный в области Тарасовский энтомологический заказник местного значения, где на площади 3 га охраня-ются дикие пчелы, шмели и другие насекомые.
Также значительной достопримечательностью является Лукомское городище. Оно датируется XI-XIII в.в. Расположено на правом высоком берегу р. Сула. Город Лукомль Переяславской земли входил в По-сульскую оборонную линию Киевской Руси против половцев. Впервые упоминается в Ипатьевской летописи 1179 г. в связи с походом русских князей на половцев.
  На территории Оржицкого района расположен Плеховский гидрологический заказник площадью 500 га. Этот заказник отличается разнообразной фауной. Памяткой садово-паркового искусства является Зарожс-кий денропарк, заложенный в 1959 г. На площади 7 га. произрастает около 130 деревьев и кустов разных видов и форм: акации, дубы, каштаны, липы, сирень пяти сортов, тополя, плакучие ивы, орех грецкий, орех манчжурский (дальновосточный), сосны, кремлевские ели, туя кленовидная, шелковица, клены и пр.
  В районе есть также Великоселецкий заказник государственного значения, а также Оржицкий, Тимковский и Яблунивский заказники местного значения.
   Известными личностями района являются украинский врач Гамалия (1749-1830); украинский поэт В. Пидпалый (1936-1973); организатор и руководитель партизанского движения в Оржицком районе времен гражданской войны, кавалер 4-х Георгиевских крестов П. Дробницкий (1883-1920); украинский писатель и этнограф М. Симонов (1823-1900); украинский живописец, заслуженный деятель искусств УССР Д. Безуглый (1914-1977); поэт Ю. Андрущенко (1910-1975); доктор медицинских наук В. Сукачов; поэт М. Дмитренко; кандидат с/х наук И. Рожко.
  Оржицкий район чрезвычайно богат своей природой, историческим прошлым. Оржицкая земля — это хлеборобский и казацкий край, жемчужина природы, богатая историческим прошлым.

   Orzhytsia district is located in the southwest of Poltava region, along the Orzhytsia and Sliporod Rivers in the forest-steppe zone, forming boundaries with Semenivka, Horol, Lubny, Hrebinka districts of Poltava region, Drabiv and Chornobai districts of Cherkasy region. It is composed of 2 township and 19 rural councils that unite 52 settlements.
   The find of a thumb flint indicates that person inhabited this territory since Neolithic times (4000 BC). The dishes and various metal things found near Orzhytsia belong to the Bronze Age. Even before the beginning of the 20th century the traces of an ancient settlement were found. In the period of Kievan Rus such settlements as Lukoml and Horoshyn, that were included in Pereyaslav territory, arose.
  They were sites of ancient settlement that lay on the border of the state, guarding it from nomads. In written sources the settlement was first mentioned in the 16th century and marked on a map at the beginning of 17th century by a French engineer Boplan.
  The name of the village of “Orzhytsia” derived from the name of the river. Orzhytsia sotnia belonged to Kropyven Regiment. In the years of the liberation war of the Ukrainian people against the Polish nobility it fought led by Bohdan Khmelnytsky. In 1658, Orzhytsia lost the status of sotnia village and was included in Horoshyn sotnia of Lubny Regiment. In 1669, the town was destroyed and burned by the Tatars.
   In 1729-30 Orzhytsia had 54 yards. In 1734 Orzhytsia along with Plehov were given to the Serbs by Trebynskyi. To 1763 Orzhytsia was the possession of Holub which he sold to Sahnovsky. In the 19th century Orzhytsia increased gradually and became a great center. Three times a year there were fairs. The population of the town is prevailingly represented by Cossacks.
  In 1745, St. Nicholas Church was built in Orzhytsia. Through the town ran a high road of Khorol-Zolotonosha. From 1781-1802 Orzhytsia was part of Horol County of Kyiv vicegerency, in 1796-1802 it was included in Ma-lorosiya province. From 1802 Orzhytsia district belonged to Poltava Province. In 1872 a new Transfiguration church was built in Orzhytsia.
  The Soviet power was proclaimed in January 1918 and in 1923 Orzhytsia became a district centre. During the Great Patriotic War Orzhytsia district became the scene of fighting among warriors of Southwest front for the withdrawal from a hostile environment. The territory is rich in unique natural sites and reserves.
  The district has a unique Tarasivka entomological reserve of local significance, where in an area of 3 hectares wild bees, bumble bees and other insects are protected. Another attraction is an ancient settlement of Lukoml. It dates back to the 11-13 centuries and is located on the right bank of the Sula River. Lukoml was first mentioned in the chronicle of St. Hypatius in 1179 due to the attacks of the Russian Princes on the Polovtsians.
  On the territory of Orzhytsia district there is Plehov hydrological reserve of 500 hectares. This reserve has biodiversity. The sight of landscape architecture is Zarizka arboretum, founded in 1959 on an area of 7 hectares with about 130 different species of trees and bushes.
  In the district there is also Velyke Selysche reserve of state significance, as well as Orzhytsia, Tymkivka and Yablunivka reserves of local significance. The prominent personalities of the district are a Ukrainian doctor Hamalia (1749-1830), a Ukrainian poet V. Pidpalyi (1936-1973); an organizer and leader of the guerrilla movement in Orzhytsia district, a participant of the civil war, a holder of 4 Crosses of St. George P. Drobnytskyi (1883-1920); a Ukrainian writer and ethnographer M. Symonov (1823-1900); a Ukrainian painter, an honoured worker of Arts D. Bezuhly (1914-1977); a poet Yu. Andruschenko (1910-1975); a doctor of medical sciences V. Sukachov; a poet M. Dmytrenko and a candidate of agricultural sciences I. Rozhko.
   In general, Orzhytsia district is extremely rich in its nature, historical past. It is a land of farmers and Cossacks, the pearl of nature, rich in its historical past.


  
ПП "Издательство Арта" © 2005 - 2017
Главная / Каталог / Партнеры / Вопросы / Контакты / Авторизация
Разработка и дизайн сайта: студия "Конструктив"

Страница сгенерирована за 0.0437 сек, посетили 2854 раз.