НОВЫЕ СТРАНИЦЫ

НОВІТНЯ СТОМАТОЛОГІЯ НА ОГНІВЦІ

м. Полтава, вул. Боровиковського, 2/2 (зупинка Колективна, автобус №38, 40)

(097) 030-76-36, (066) 427-52-23, (095) 781-44-04, (0532) 67-04-40

ДиканькаМлин, ТОВ

38500, Полтавська область, Диканський р-н, смт. Диканька, вул. Бузкова, 21

(05351) 9-15-89

Партнеры

Золотые страницы Херсона

Районы




Посещаемость




Путеводитель





Рекомендуем



Херсон, Золотые страницы


ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН / Диканьский район / Dikanka district

 

Історія району / История района / History of district

 

Диканьський район розташований в північно-східній частині Полтавської області. Він межує з Зіньківським, Шишацьким, Решетилівським, Полтавським, Котелевським районами Полтавської області. Як територіально-адміністративну одиницю район було утворено 7 березня 1923 року. До Диканського району входять одна селищна та 12 сільських рад.

За історичними джерелами Диканька та поворсклянські села Великі Будища, Чернечий яр, Михайлівка, Стасі, Кам`янка, Гавронці відомі з середини XVII ст. Вперше про Диканьку згадується в літописі Самійла Величка 1658 р., коли біля неї сталася кривава битва між військами Мартина Пушкаря та Івана Виговського. Проте залишки підземних ходів, значні розгалуження яких ведуть з центру Диканьки в напрямку Великих Будищ, свідчать про те, що люди жили тут значно раніше, переховуючись від набігів татар у XV-XVI ст. Великі Будища були одним із опорних пунктів північно-східного кордону Київської Русі.

Після розорення Київської Русі Батиєм, поворсклянські землі почали заселяти татари з нижньої Волги, де тоді знаходився центр Золотої Орди. На початку XV ст. у Поворсклі з`явився татарський мурза Лекса, який прийняв у хрещенні ім`я Олександр, і став родоначальником князів Глинських. У межах його володінь опинилася і диканьська земля. Та незабаром інтерес Глинських до диканьських земель зникає, і після Люблінської унії 1569 р. ними заволодів польський магнат Ярема Вишневецький.

Походження самої назви Диканька пов`язане із навколишніми лісами, які оточують її. Існує також версія, що назва походить від прізвищ перших поселенців краю — Дикань, Дикий. З 1660 р. Диканька входила до складу Великобудищанської сотні Полтавського козацького полку. За універсалом гетьмана Івана Самойловича від 1687 р. село належало генеральному судді Запорізького війська В. Л. Кочубею. Диканьщина стала ареною історичних подій Північної війни Росії зі Швецією. Дізнавшись про таємні переговори Мазепи з Польщею і Швецією, Кочубей, разом зі своїм племінником, вирішили все розповісти Петру I, але той їм не повірив і наказав їх стратити.

В березні 1709 р. у Великих Будищах містилася штаб-квартира Карла XII. Тут козаки присягли на вірність шведському королю. Жителі ж, в переважній більшості, підтримували Росію і виступили у вирішальній битві під Полтавою на її стороні. Син страченого Кочубея, Василь, став полковником Полтавського козацького полку, а онук Павло, одержавши по заповіту Диканьку, в ранзі статського радника зводить першу в селі кам`яну Троїцьку церкву на місці дерев`яної Хрестовоздвиженської (1780 р).

Ще на початку XVIII ст. в Диканьці було багато пивоварень, великих пасік, які належали козацькій старшині і служителям церкви.

За життя В. Л. Кочубея в Диканьці жив і писав свої твори відомий літописець Самійло Величко. Він служив канцеляристом в Генеральній воєнній канцелярії, а в 1708 р. був знятий із посади Мазепою. З того часу і до самої смерті він жив в маєтку Кочубея в селі Жуки.

Після буремних подій середини XVII - початку XVIII ст. для Диканьки настали часи спокою. В кінці XVIII — на початку XIX ст. серед навколишніх сіл Диканька була вже помітним центром, вона притягувала до себе увагу власників маєтків Полтавського повіту, які намагалися не потрапляти під вплив нащадків Кочубея.

Та не дивлячись на це в кінці XVIII ст. Кочубеї були не тільки власниками Диканьки, а й усіх її околиць. В 1801 р. Кочубей заснував в Диканьці приватне трикласне училище, яке відповідало типовим церков-но-парафіяльним школам. На честь приїзду в Диканьку 3 серпня 1820 р. царя Олександра I, у якого В.П. Кочубей був міністром внутрішніх справ, була побудована Тріумфальна арка в стилі класицизму. Також в Диканьці була побудована кам`яна однокупольна Миколаївська церква, яка була важливим архітектурним акцентом садиби Кочубеїв.

Важливою пам`яткою природи Диканьщини є Кочубеївські дуби. Чотири дуби-велетня віком близько 800 р. залишились від дубової алеї, яка прикрашала в`їзд в садибу Кочубеїв на стародавньому Полтавському шляху, який прокладено в Миколаївському лісі. Крім того в Диканьському районі зберігся унікальний куточок незайманої природи — Парасоцький ліс. Знаходиться він поблизу села Михайлівка.

Ще однією прекрасною пам`яткою Диканьщини є Бузковий гай. Ця краса займає площу 1,3 гектара. Кажуть, що перший кущ бузку посадив тут Віктор Кочубей для своєї 14-річної доньки Ганни. Дівчинка була хвора на туберкульоз кісток і не могла пересуватися. Коли бузок зацвів — хвора повеселіла, з`явилася надія на одужання. Але квіти зів`яли, і погасло життя хворої дівчинки. По легенді, в бузковому гаю душа Ганни залишилась назавжди.

В селі Великі Будища збереглася єдина церква із дореволюційних часів. Побудована вона в 1819 р. в стилі класицизму. Також в Будищах з 2008 р. відкрито музей українського весілля.

Диканьщина — це мальовничий край, з яким пов`язано багато визначних історичних подій, самобутніх традицій та стародавніх пам`яток культури та природи.

 

Диканьский район расположен в северо-западной части Полтавской области. Он граничит с Зеньковским, Шишацким, Решетиловским, Полтавским, Котелевским районами Полтавской области. Как территориально-административная единица район был основан 7 марта 1923 года. В Диканьском районе один поселковый и 12 сельских советов.

По историческим источникам Диканька и села Великие Будыща, Чернечий Яр, Михайловка, Стаси, Камянка, Гавронцы известны с середины XVII в. Впервые о Диканьке вспоминается в летописи С. Величка 1658 г., когда возле нее произошла кровавая битва между войсками М. Пушкаря и И. Выговского. Однако остатки подземных ходов, основные разветвления которых ведут из центра Диканьки в нап-равлении с. Великие Будыща, свидетельствуют о том, что люди жили здесь гораздо раньше, скрываясь от набегов татар в XV-XVI в.в. Великие Будыща были одним из опорных пунктов северо-западной границы Киевской Руси. После ее разорения Батыем, земли при р. Ворскла стали заселять татары с нижней Волги, где тогда находился центр Золотой Орды. В начале XV в. в этих местах появился татарский мурза Лекса, который взял при крещении имя Александр и стал родоначальником князей Глинских. В пределах его владений оказалась и диканьская земля. Но через время интерес Глинских к диканьским землям пропадает, и, после Люблинской унии 1569 г. ними овладел польский магнат Я. Вишневецкий.

Происхождение названия Диканьки связано с окрестными лесами. Существует также версия, что название происходит от проз-вищ первых поселенцев края — Дикань, Дикий.

С 1660 г. Диканька входила в состав Великобудыщанской сотни Полтавского казацкого полка. Согласно универсала гетьмана И. Самойловича от 1687 г. село принадлежало генеральному судье Запорожского войска В. Л. Кочубею.

Диканьщина стала ареной исторических событий Северной войны России со Швецией. Узнав о тайных переговорах Мазепы с Польшей и Швецией, Кочубей вместе со своим племянником решили все рассказать Петру I, но тот не поверил им и приказал обоих казнить.

В марте 1709 г. в Великих Будыщах размещалась штаб-квартира Карла XII. Здесь казаки давали присягу

шведскому королю. Жители же, в большинстве своем, поддерживали Росию и выступали в решительной

битве под Полтавой на ее стороне.

Сын казненного Кочубея Василий стал полковником Полтавского казацкого полка, а внук Павел, который получил по завещанию Диканьку, в ранге статского советника воздвиг первую в селе каменную Троицкую церковь на месте деревянной Крестовоздвиженской (1780 г.). Еще в начале XVIII в. в Диканьке было много пивоварен, которые принадлежали казацкой старшине и служителям церкви.

При жизни Кочубея в Диканьке жил и писал свои произведения известный летописец С. Величко. Он служил канцеляристом в Генеральной военной канцелярии, а в 1708 г. был снят с должности Мазепой. До самой смерти С. Величко жил в поместье Кочубея в с. Жуки.

После бурных событий середины XVII - начала XVIII в.в. для Диканьки настало время покоя. В конце XVIII - начале XIX в.в. среди окружающих сел Диканька была уже заметным центром, она притягивала к себе внимание полтавской знати, которая старалась не попадать под влияние потомков Кочубея. В конце XVIII в. Кочубеи были не только владельцами Диканьки, но и всех ее окрестностей.

В 1801 г. Кочубей открыл в Диканьке частное трехклассное училище. В честь приезда в Диканьку 3 августа 1820 г. царя Александра I, у которого В. Кочубей был министром внутренних дел, была построена Триумфальная арка в стиле классицизма. Также в Диканьке была построена каменная однокупольная Николаевская церковь, которая была важным архитектурным акцентом усадьбы Кочубеев.

Достопримечательностью природы Диканьского края являются дубы, которые украшали въезд в усадьбу Кочубеев. Кроме того в Диканьском районе сохранился уникальный уголок нетронутой природы — Парасоцкий лес у с. Михайловка.

Украшение Диканьщины — Сиреневая роща, которая занимает площадь 1,3 г. Говорят, что первый куст посадил здесь Виктор Кочубей для своей 14-летней дочери Анны. Девочка была больна туберкулезом костей и не могла двигаться. По легенде душа Анны навсегда осталась в Сиреневой роще.

В селе Великие Будыща сбереглась единственная церковь с дореволюционных времен. Построена она в 1819 г. в стиле классицизма. Здесь есть еще одна достопримечательность — с 2008 г. открыт музей укра-инской свадьбы.

Диканьщина — живописный край, с которым связано много знаменательных исторических событий, самобытных традиций, памятников культуры и природы.

 

Dykanka district is located in the north-eastern part of Poltava region, forming boundaries with Zinkiv, Shyshaky, Reshetylivka, Kotelva districts of Poltava region. As a territorially-administrative unit the district was formed on March 7, 1923. One township and 12 rural councils comprise Dykanka district.

According to the historical sources Dykanka and such villages along the Vorskla River as Velyki Budyscha, Chernechyi Yar, Mikhailivka, Stasi, Kamianka, Havrontsi have been known since the middle of the 17th century. For the first time Dykanka was mentioned in the Chronicles of Samijlo Velychko in 1658, when a bloody battle between the troops of Martyn Pushkar and Ivan Vyhovskyi occurred in the neighborhood. However, the remnants of subways, a significant branching of which leads from the center of Dykanka towards Velyki Budyscha, indicate that people lived here much earlier, hiding from the invasions of the Tatars in the 15th-16th centuries. Velyki Budyscha was one of the base stations of the north-eastern border of Kievan Rus.

After the ruin of Kievan Rus by Batyi, the lands along the Vorskla River were inhabited by the Tatars from the bottom of the Volga, where then was the Centre of the Golden Horde. In the early 15th century in Povorskla a Tatar murza Lex appeared, who took the baptismal name of Alexander, becoming the ancestor of Hlynsky princes. Within the framework of his possessions was Dykanka district. And soon the interest of the Hlynskys to Dykanka district disappeared, and after the Union of Lublin 1569 Yarema Vyshnevsky, a Polish magnate, captured the lands.

The origin of the name Dykanka is connected with the surrounding forests. There is also a version that the name is derived from the surnames of the first settlers of the territory Dykan’, Dykyi (Wild). From 1660, Dykanka was a part of Velykobudyschansk sotnia of Poltava Cossack Regiment. According to the governmental manifesto by Hetman Ivan Samoilovych in 1687, the village belonged to the judge of Zaporizhia troops V. L. Kochubey. Dykanka became the arena of historical events of the Great Northern War between Sweden and Russia. After finding out about Mazepa’s secret negotiations with Poland and Sweden, Kochubey, along with his nephew, decided to tell everything to Peter I, but the latter did not believe them and ordered their execution.

In March 1709, in Velyki Budyscha was the headquarters of Charles 12. Here the Cossacks swore their allegiance to the Swedish King. The residents overwhelmingly supported Russia and supported it in the decisive battle near Poltava. The son of executed Kochubey, Vasyl became Colonel of Poltava Cossack Regiment, and grandson Pavlo, inherited Dykanka, in the rank of civil counsellor built the first stone Trinity church in the village in place of a wooden church of the Exaltation of the Holy Cross (1780).

Back in the early 18th century, in Dykanka there were many breweries, large apiaries, which belonged to the Cossack foremen and vergers.

During the life of V. L. Kochubey, Samiilo Velychko, a famous chronicler, lived and wrote his works in Dykanka. He served as a clerk in the General military office and in 1708 was ousted by Mazepa. From that time and until his death he lived in the estate of Kochubey in the village of Zhuky.

After the stormy events of the mid-17th - early 18th century peace cloaked Dykanka in. At the end of 18th – early 19th century among the surrounding villages Dykanka was already a notable center; it attracted the attention of the owners of the estates of Poltava County who tried not to fall under the influence of the descendants of Kochubey.

Nevertheless, at the end of 18th century the Kochubeys were not the only owners of Dykanka and all its surrounding area. In 1801, Kochubey founded a private 3-class school in Dykanka, which fitted typical parochial sch-ools. In honor of coming of King Alexander I to Dykanka on August 3, 1820, whose Minister of Internal Affairs was V. P. Kochubey, the Triumphal Arch was built in the style of classicism as well as a stone onedomed Saint Nicholas church, which became an important architectural accent of Kochubey’s estate.

An important feature of Dykanka nature was Kochubey’s Oaks. Four of the giant oak, aged about 800 years, remained from the Oak Alley, which graced the entry to the Kochubeys’ Homestead on the ancient Poltava path, which was laid in Nicholas’ wood. Furthermore, a unique place of virgin nature, the Parasotsk forest near the village of Mykhailivka, was preserved in Dykanka.

Another great feature of Dykanka is the Lilac Copse. Its beauty has an area of 1.3 hectares. It is said that the first lilac bush was planted here by Viktor Kochubey for his 14-year-old daughter Anna. The girl was sick with tuberculosis of bones and couldn't move. When the lilac blossomed, the sick girl cheered up and there was a hope for recovery. But the flowers wilted as well as the life of the poor girl. According to the legend, Anna’s soul remained in this copse forever.

In the village of Velyki Budyscha the only church from the prerevolutionary times remained. It was built in 1819 in the style of classicism. Also in Velyki Budyscha the Museum of the Ukrainian wedding has been opened since 2008.

Dykanka district is a picturesque place, with which a great number of outstanding historical events, original traditions, ancient cultural and natural features were connected.

  
ПП "Издательство Арта" © 2005 - 2017
Главная / Каталог / Партнеры / Вопросы / Контакты / Авторизация
Разработка и дизайн сайта: студия "Конструктив"

Страница сгенерирована за 0.0412 сек, посетили 3445 раз.